МЕРКУРОМЕТРІЯ — метод кількісного аналізу, що ґрунтується на реакціях осадження галогенід-іонів (Cl—, Br—, I— та ін.) солями меркурію (І): Hg22+ + 2Hal— Hg2Hal2↓.
Як титрант використовують 0,1М розчин Hg2(NO3)2. Титрант готують як розчин вторинної стандартизації, тому що солі ртуті (І) нестійкі та містять домішки Hg2+-іонів. Тому перед стандартизацією титрант витримують над металевою ртуттю не менше доби. Стандартизацію титранту — 0,1М розчину Hg2(NO3)2 — проводять за стандартними речовинами NaCl або KСl або за їх стандартними розчинами. Кінцеву точку титрування визначають за допомогою індикаторів:
Fe(NCS)3: 3Hg22+ + 2[Fe(NCS)3] 3[Hg2(NCS)2] + 2Fe3+;
або дифенілкарбазону:
Дія індикатора базується на тому, що після осадження галогенід-іонів у розчині з’являється надлишок Hg22+-іонів, які реагують з NCS—-іонами, тому червоне забарвлення зникає.
Дія індикатора ґрунтується на тому, що після повного осадження галогенід-іонів надлишкова крапля титранту утворює з дифенілкарбазоном осад синього кольору.
Перевагою меркурометричного методу перед аргентометричним методом є можливість титрування в сильнокислому середовищі, у забарвлених або каламутних розчинах. Недоліком методу є застосування солей меркурію (ІІ), які є отруйними речовинами.
Васильев В.П. Аналитическая химия. — М., 1989; Пономарев В.Д. Аналитическая химия. — М., 1982.